НАТО-60: Камо грядеши?
3 квітня 2009 р.
«Втрата старого образу ворога стала тяжкою втратою. НАТО тоді дійсно позбулося своєї первинної мети», - відзначає експерт з питань безпеки Лотар Рюль:
У 90-х роках завдання оборони власних територій розширилося і на спецоперації НАТО в інших країнах. Колишній канцлер Герхард Шредер у травні 1999 року вперше відрядив солдатів Бундесверу воювати:
«В ніч на четвер НАТО здійснило бомбардування військових цілей у Югославії. Альянс був змушений вдатися до цього кроку, аби припинити подальші тяжкі і систематичні порушення прав людини у Косово та щоб запобігти гуманітарній катастрофі».
Перед альянсом поставали не лише нові завдання, лави організації також поповнювалися новими членами. 1997 року на саміті у Мадриді було вирішено запросити Чехію, Угорщину і Польщу до переговорів про вступ до НАТО.
Кількість - не означає якість
Румунія, Болгарія, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Словаччина – дедалі більше країн приєднувалося до альянсу. Але збільшення кількості учасників організації ще зовсім не означає посилення впливу і зміцнення організації, застерігає Рюль:
«Нові члени, власне, не мають взагалі жодних стабільних внутрішніх структур. Це аморфне утворення, яким важко керувати. Це особливо видно на прикладі Угорщини. Вони не мають справжніх військових потужностей і повністю залежать від західних союзників», - каже експерт.
Однак НАТО продовжує розширюватися. Цього року до лав альянсу долучилися Албанія і Хорватія.
Суперечки через Росію
Стати членами організації нині також прагнуть Македонія, Грузія і Україна. Однак наміри Києва та Тбілісі інтегруватися в НАТО наштовхуються на потужний спротив Росії, з якою в альянсу неоднозначні відносини. Попри негативну позицію окремих членів НАТО, організація нещодавно відновила з Москвою діалог, заморожений через війну на Кавказі торік. Та й тон Вашингтона щодо Москви за президентства Обами значно пом'якшав.
Кожен сам за себе
У будь-якому разі, пред новою хвилею розширення члени організації потребують консолідації. Необхідно склеїти тріщини, подолати внутрішні суперечності і узгодити подекуди діаметрально протилежні позиції окремих країн. Адже єдності в лавах альянсу давно не існує. Ще з часів початку війни в Іраку. Тоді Німеччина і Франція рішуче виступали проти бойових дій. Відзначає політолог Франц-Йозеф Майєрс:
«Країни-члени організації демонструють тенденцію, що вони більше не перебувають в одному човні, а визначають свій внесок у спільну справу з міркувань національних інтересів. Це призводить до певної какофонії, що нині можна спостерігати в Афганістані».
Афганістан вирішить долю альянсу
Майбутня стратегія НАТО в Афганістані – одна з головних тем ювілейного саміту організації. Операція в цій країні триває з 2001 року, але альянс досі не може досягнути своєї мети. Окремі політики кажуть, що Афганістан вирішить подальшу долю альянсу.
США наголошують на необхідності збільшення військової присутності в Афганістані для боротьби з талібами. Союзники, наприклад, Німеччина воліють обмежитися виконанням цивільних місій. Говорить генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер.
«Ми не повинні тішитися ілюзіями, що посилений цивільний компонент з відбудови країни означає зменшення потреби у бойових військах».
Потреба реформ
Яким буде майбутній курс НАТО, керівники країн-членів організації вирішуватимуть на саміті 3-го і 4-го квітня. Проте потреба реформ і визначення чіткої стратегії на майбутнє є невідворотною, занадто значними є внутрішні суперечності, наголошують експерти.
«Розширення завдань і зон операцій НАТО за межі Європи та Північної Атлантики, а також розширення альянсу на схід послабили структуру НАТО. Організація стала не сильнішою, а навпаки – слабкішою. Поменшало внутрішньої співпраці та спільних інтересів у галузі безпеки», - каже Лотар Рюль.
Наталя Неділько
Редактор: Леся Юрченко